17 вересня 2026 року Netflix випустив четвертий сезон антології Райана Мерфі та Іана Бреннана «Монстр: Історія Ліззі Борден», присвячений американці, яку звинуватили у вбивстві батька Ендрю Бордена та мачухи Еббі у Фолл-Рівері, штат Массачусетс, у 1892 році. Головну роль виконала Елла Бітті, а Вікі Кріпс зіграла служницю Бріджит «Меггі» Салліван.
Прем’єра відразу викликала дискусію щодо межі між історичними фактами та художнім вимислом. У серіалі реальна історія Борден доповнена сюжетною лінією її стосунків із Меггі, а також епізодами, які пов’язують історію Ліззі з іншими жінками, причетними до відомих кримінальних справ. Netflix прямо називає створену для серіалу версію Борден «дуже вигаданою», побудованою на реальних деталях її життя.
Окремий сюжетний пласт стосується Ейлін Ворнос, яку в серіалі грає Сара Полсон. Події, пов’язані з Ворнос, перенесені на десятиліття вперед і використовуються авторами для тематичного зв’язку між історіями жінок, які стали відомими через убивства. Водночас Netflix зазначає, що немає доказів того, що реальна Ворнос була зосереджена на справі Борден. Таким чином, цей зв’язок належить до драматургії серіалу, а не до встановленої біографії Ворнос.
У реальності подвійне вбивство сталося 4 серпня 1892 року. Ендрю Бордена знайшли мертвим у будинку родини, а Еббі — в іншій частині помешкання. Через тиждень, 11 серпня, Ліззі заарештували за підозрою у вбивстві. Суд розпочався 5 червня 1893 року в Нью-Бедфорді, а 20 червня присяжні виправдали її за всіма висунутими обвинуваченнями. Цю хронологію фіксує Бібліотека Конгресу США на основі тогочасних газетних матеріалів.
Саме юридичний результат справи є ключовим моментом, який відрізняє історичну Борден від поширеного образу «вбивці з сокирою». Ліззі не була визнана винною, а особу справжнього вбивці або вбивць так і не встановили. Netflix також підкреслює, що остаточної відповіді на питання про причетність Борден немає, хоча навколо доказів понад століття тривають суперечки.
Одним із джерел підозр став сокироподібний інструмент, знайдений у підвалі будинку. Слідство розглядало його як можливу зброю, однак тодішні криміналістичні методи не дозволили переконливо пов’язати предмет із злочином. Під час розслідування також звернули увагу на одяг Ліззі: свідок розповідала, що через кілька днів після вбивств Борден спалила синю сукню, пояснивши це бажанням позбутися забрудненого фарбою одягу. Версія про знищення доказів залишилася припущенням.
Розслідування ускладнювали технологічні обмеження кінця XIX століття. Дактилоскопія ще не була стандартним інструментом поліції, а сучасні методи ідентифікації крові також були недоступні. Через це речові докази, які сьогодні могли б мати значно більшу доказову силу, не дали слідству однозначної відповіді.
Ще одним джерелом пізніших міфів стала популярна американська лічилка про Ліззі Борден. Вона перетворила справу на частину масової культури й закріпила перебільшені цифри ударів по жертвах. Саме ця легенда, а не судовий вердикт, значною мірою сформувала образ Борден як доведеної вбивці.
Історія отримала нове життя вже у ХХ–ХХІ століттях: будинок Борден у Фолл-Рівері став туристичним об’єктом, а сама справа неодноразово ставала основою книжок, документальних програм, фільмів і серіалів. Новий проєкт Мерфі переносить цю історію в сучасну телевізійну драму, де реальні події використовуються як основа для ширшої розповіді про насильство, жіночу роль у суспільстві та кримінальну міфологію.
Показовою є й позиція самої Елли Бітті: акторка розповідала, що вивчала матеріали справи перед роботою над роллю, але водночас наголошувала на необхідності грати саме ту художню версію персонажа, яку створили Мерфі та Бреннан. Тому серіал варто розглядати не як реконструкцію судового процесу, а як драматизацію історії, у якій документовані факти поєднані з авторською інтерпретацією.
