Дослідники Брістольського університету виявили, що регулярні фізичні навантаження змінюють не лише серцевий м’яз, а й нервові клітини, які регулюють його роботу. В експерименті на щурах після 10 тижнів помірних тренувань кількість нейронів у правій частині нервових структур, пов’язаних із серцем, зросла вчетверо порівняно з тваринами, які не тренувалися. Результати дослідження вказують на можливий механізм адаптації серцево-судинної системи до фізичної активності.
У роботі вивчали зміни в автономній нервовій системі, яка контролює частоту серцевих скорочень і силу, з якою серце перекачує кров. Ця система діє переважно незалежно від свідомого контролю та отримує сигнали від нервових структур, розташованих, зокрема, в ділянці шиї й верхньої частини грудної клітки. Дослідники зосередилися на тому, як тренування впливають на нервові клітини з правого та лівого боків.
Результати експерименту продемонстрували, що адаптація відбувається неоднаково. Після тренувального періоду кількість нейронів у досліджуваній правобічній структурі збільшилася в чотири рази. Водночас змінилися й розміри нервових клітин: у лівій частині вони майже подвоїлися, тоді як у правій дещо зменшилися. Такі відмінності свідчать, що фізична активність може впливати не тільки на кількісні характеристики нервової тканини, а й на її структурну організацію.
Значення цих змін пов’язане з тим, що права та ліва частини автономної нервової системи можуть по-різному впливати на роботу серця. Правобічні нервові шляхи відіграють важливу роль у регуляції частоти серцевих скорочень, а лівобічні беруть участь у контролі інших параметрів серцевої діяльності, зокрема скоротливої функції шлуночків. Водночас цей розподіл не є абсолютним: регуляція серця залежить від взаємодії різних нервових структур.
Порушення нервового контролю серця пов’язують із розвитком низки серцево-судинних розладів. Зміни автономної регуляції можуть впливати на виникнення та перебіг аритмій, зокрема фібриляції передсердь, за якої електрична активність передсердь стає хаотичною. Нервова система також бере участь у регуляції судинного тонусу й реакції серця на стрес. Проте результати експерименту на тваринах самі по собі не доводять, що виявлені структурні зміни запобігають конкретним захворюванням у людей.
Автори дослідження, серед яких доктор Аугусто Коппі, вивчають механізми, завдяки яким нервова система адаптується до фізичних навантажень. Подальше з’ясування цих процесів може допомогти пояснити, чому регулярна активність змінює роботу серця не лише через покращення фізичної форми, а й через перебудову нервових шляхів, які передають йому сигнали.
Окремий напрям практичного застосування таких результатів стосується лікування складних порушень серцевого ритму. У деяких випадках лікарі застосовують втручання на симпатичних нервових структурах, зокрема на зірчастих гангліях, щоб зменшити надмірний вплив симпатичної нервової системи на серце. Такі процедури можуть розглядатися для окремих пацієнтів із тяжкими аритміями, коли інші методи лікування не забезпечують належного контролю.
Розуміння відмінностей між правобічними та лівобічними нервовими структурами потенційно дасть змогу точніше визначати механізми порушень і розробляти індивідуалізовані підходи до лікування. Однак для переходу від експериментальних спостережень до клінічних рекомендацій потрібні додаткові дослідження за участю людей. Зокрема, необхідно встановити, чи відтворюються подібні зміни нервової тканини в людини, як довго вони зберігаються та чи впливають на частоту ускладнень.
Дослідження також не дає підстав вважати фізичні вправи заміною медикаментозного або хірургічного лікування серцевих захворювань. Водночас результати доповнюють наукові дані про механізми користі фізичної активності та підкреслюють важливість вивчення нервової регуляції серця. Для визначення оптимальної інтенсивності навантажень і їхнього впливу на конкретні порушення серцевого ритму необхідні окремі клінічні випробування.
Регулярна фізична активність уже є складовою профілактики серцево-судинних захворювань. Ходьба, плавання, їзда на велосипеді та інші аеробні навантаження можуть підтримувати витривалість і сприяти контролю артеріального тиску. Нові експериментальні дані розширюють уявлення про можливі механізми цих ефектів, але конкретні рекомендації щодо тренувань для людей із діагностованими аритміями мають враховувати стан здоров’я та призначення лікаря.
