Вчені змоделювали 1000 років розвитку технологічної цивілізації та встановили, що її довготривала стабільність залежить насамперед від темпів споживання ресурсів і здатності відновлюватися після масштабних криз. Дослідження Celia Blanco, Jacob Haqq-Misra та George Profitiliotis було опубліковано як препринт на arXiv у квітні 2026 року. Автори також використали результати моделювання для пояснення того, чому людство досі не зафіксувало переконливих технологічних слідів позаземних цивілізацій.
Модель охопила десять можливих сценаріїв майбутнього Землі. Дослідники змінювали параметри, пов’язані з доступністю ресурсів, технологічним розвитком, системою управління, ризиком катастроф і можливістю відновлення після падіння технологічного потенціалу. Розрахунки проводилися протягом 1000 років із використанням гібридної детерміновано-стохастичної моделі. Для кожного сценарію оцінювали, як довго цивілізація залишалася технологічно активною та скільки разів переживала колапс.
Ключовим показником стала так звана частка активності — duty cycle, тобто частина модельованого періоду, протягом якої цивілізація зберігала технологічну активність. У десяти сценаріях цей показник становив приблизно від 0,38 до 1,00. Це означає, що в окремих моделях технологічна цивілізація залишалася активною майже весь тисячолітній період, тоді як в інших значну частину часу проводила у стані занепаду або відновлення.
У трьох сценаріях — Golden Age, Transhumanism та Out of Eden — моделювання показало переважно безперервне або майже безперервне технологічне існування. Для них частка активності становила щонайменше 0,99. Натомість сім інших сценаріїв за результатами розрахунків переживали колапс у кожному запуску моделі. У найнестабільніших варіантах падіння могли повторюватися кілька разів протягом тисячоліття.
Окремий сценарій Ouroboros демонструє циклічну модель, за якої технологічний розвиток переривається кризами, після чого система відновлюється. Дослідники встановили, що кількість таких циклів істотно залежить від співвідношення між швидкістю виснаження ресурсів і часткою ресурсів та інфраструктури, які вдається відновити після колапсу. За сприятливішого співвідношення перша криза настає пізніше, а кількість повторних падінь скорочується.
Саме це дозволило авторам пов’язати результати з парадоксом Фермі — питанням, чому людство досі не виявило очевидних ознак існування інших технологічних цивілізацій, незважаючи на величезний вік і масштаб Всесвіту. Якщо цивілізації не зникають остаточно, а періодично втрачають технологічну активність, їхні радіосигнали, промислові сліди або інші техносигнатури можуть бути недоступними для спостереження саме в момент, коли їх шукають.
Дослідники запропонували враховувати не лише загальний час існування цивілізації, а й періоди її фактичної технологічної активності. Такий підхід змінює оцінку шансів виявлення техносигнатур: навіть дуже довговічна цивілізація може залишатися помітною для віддаленого спостерігача лише протягом частини свого існування. Водночас тривалість конкретного технологічного сліду також має значення: деякі атмосферні речовини зникають швидко, тоді як штучні об’єкти на орбіті можуть зберігатися значно довше.
Для земної цивілізації автори виділили два параметри, які найсильніше впливали на довготривалу стійкість у моделі: швидкість виснаження ресурсів та здатність відновлюватися після колапсу. Йдеться не лише про матеріальні запаси, а й про збереження технологічних знань, інфраструктури та можливості повернути базові суспільні функції після масштабної катастрофи. У сценаріях із низьким відновленням і високим споживанням ресурсів колапси відбувалися частіше.
Практичним наслідком автори вважають необхідність підвищувати здатність цивілізації до відновлення. Серед потенційних напрямів називаються зменшення темпів виснаження ресурсів і створення резервів знань та інфраструктури, які могли б бути використані після масштабної кризи. Водночас результати не є прогнозом майбутнього: дослідження описує набір модельних сценаріїв, а сама робота на момент публікації залишалася препринтом і проходила наукову перевірку.
Дослідження також продовжує попередню роботу цієї ж наукової групи над сценаріями розвитку техносфери. У 2025 році автори аналізували можливі майбутні конфігурації цивілізації, включно з варіантами розширення технологічної діяльності за межі Землі. Нове моделювання переводить частину цих сценаріїв у динамічну систему, де можна окремо оцінювати колапси, відновлення та тривалість технологічної активності.
