За останнє десятиліття глобальне потепління прискорилося майже вдвічі: Земля нагрівалася приблизно на 0,35°C за десятиліття проти менш ніж 0,2°C у середньому за період із 1970 до 2015 року. Такого висновку дійшли дослідники Потсдамського інституту досліджень впливу на клімат (PIK), проаналізувавши п’ять глобальних наборів температурних даних. Результати дослідження опублікували в науковому журналі Geophysical Research Letters. За оцінкою авторів, прискорення температурного тренду зберігається навіть після врахування природних коливань клімату.
Дослідники використали дані NASA, Національного управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA), HadCRUT, Berkeley Earth та європейського набору ERA5. Усі п’ять джерел показали ознаки прискорення потепління приблизно з 2013–2015 років. Після статистичного коригування впевненість у наявності цієї тенденції перевищила 98%. Такий результат свідчить, що виявлену зміну складно пояснити лише випадковими коливаннями температури.
Співавтор дослідження, американський статистик Грант Фостер, пояснив, що науковцям вдалося відокремити довгострокову тенденцію від короткочасних змін температури. Для цього команда скоригувала спостереження з урахуванням відомих природних чинників, які можуть тимчасово посилювати або послаблювати нагрівання планети. Провідний автор роботи, кліматолог Потсдамського інституту Стефан Рамсторф, зазначив, що прискорення простежується в усіх проаналізованих наборах даних незалежно від обраного статистичного методу.
Однією з головних складностей дослідження було визначити, чи справді змінився темп потепління, а не лише зросла середня температура в окремі роки. На клімат впливають Ель-Ніньйо, вулканічні виверження та коливання сонячної активності. Ель-Ніньйо переносить додаткове тепло з тропічної частини Тихого океану в атмосферу, тимчасово підвищуючи глобальні температури. Вулканічні виверження можуть спричиняти протилежний ефект: аерозольні частинки в атмосфері відбивають частину сонячного випромінювання, охолоджуючи поверхню планети.
Щоб перевірити результати, дослідники застосували два статистичні підходи. Перший передбачав аналіз квадратичного тренду, який дає змогу виявити поступову зміну швидкості нагрівання. Другий ґрунтувався на моделі з кількома лінійними відрізками, що допомагає визначити період, коли темп потепління міг змінитися. Обидва методи вказали на прискорення, яке стало помітним приблизно в середині 2010-х років.
Окремо науковці перевірили, чи не спотворили загальну картину рекордно високі температури 2023 і 2024 років. Обидва роки залишилися найтеплішими за весь період інструментальних спостережень навіть після коригування даних. Ель-Ніньйо та підвищена сонячна активність частково вплинули на температурні показники, проте не пояснили всієї зміни довгострокового тренду. Це посилило аргументи на користь того, що потепління прискорилося не лише через тимчасові природні чинники.
Водночас автори дослідження не ставили за мету встановити точні фізичні причини прискорення. Виявлена статистична тенденція узгоджується з тим, що можуть відтворювати сучасні кліматичні моделі, але сама робота не визначає внесок кожного окремого механізму. Основним чинником довгострокового глобального потепління залишається діяльність людини, насамперед викиди парникових газів унаслідок спалювання вугілля, нафти й природного газу. Для уточнення причин зміни темпів нагрівання потрібні подальші дослідження кліматичної системи.
Прискорення потепління може вплинути на строки перевищення міжнародних кліматичних порогів. За оцінкою Рамсторфа, якщо темп нагрівання останнього десятиліття збережеться, довгострокове перевищення межі 1,5°C відносно доіндустріального рівня може відбутися ще до 2030 року. Це умовний сценарій, а не точна дата: фактична траєкторія залежатиме від подальших змін глобальних викидів і реакції кліматичної системи.
Паризька кліматична угода передбачає, що країни мають докладати зусиль для обмеження зростання середньої глобальної температури на рівні 1,5°C і утримання його значно нижче 2°C порівняно з доіндустріальним періодом. Цей орієнтир стосується довгострокового потепління, тому перевищення межі в окремому календарному році не означає автоматичного остаточного порушення цілі. Для уповільнення нагрівання необхідно скорочувати викиди вуглекислого газу та поступово відмовлятися від викопного палива.
Результати дослідження додають нові спостережні докази до дискусії про швидкість кліматичних змін. Науковці наголошують, що подальша траєкторія потепління залежатиме від того, наскільки швидко світ скорочуватиме викиди. Якщо нинішній темп збережеться, часу для досягнення міжнародних кліматичних цілей залишатиметься менше, ніж передбачали оцінки, засновані на повільнішому нагріванні попередніх десятиліть.
