Під час переговорів в Абу-Дабі 10 листопада 2026 року представники України, Росії та міжнародних партнерів обговорювали гарантії безпеки для України, РФ і Європи, післявоєнне відновлення української держави та формування нової архітектури європейської безпеки. Українська сторона наполягала, що першим кроком має стати припинення вогню, а обговорення довгострокових безпекових домовленостей повинно відбуватися вже після цього.
За словами джерела в українській делегації, позиція Києва щодо послідовності переговорного процесу залишається незмінною. Спочатку сторони мають домовитися про припинення бойових дій, після чого переходити до обговорення ширшої системи безпеки на європейському континенті. Такий підхід передбачає, що припинення вогню має стати початковою умовою для переходу до політичних домовленостей.
Однією з центральних тем зустрічі стали гарантії безпеки. Йдеться не лише про механізми захисту України від повторної російської агресії, а й про ширші домовленості, які мають визначити принципи безпеки для Росії та європейських держав. Обговорення цього питання може охоплювати військові зобов’язання партнерів, механізми реагування на порушення домовленостей і майбутню конфігурацію сил у регіоні.
Окрему увагу учасники переговорів приділили післявоєнному відновленню України. Цей напрям передбачає визначення підходів до відбудови зруйнованої інфраструктури, відновлення економічної діяльності, залучення міжнародних інвестицій та фінансової допомоги. Масштаб завдань залежатиме від тривалості війни, обсягу руйнувань і можливостей міжнародних партнерів забезпечити довгострокове фінансування.
Ще одним предметом дискусії стала нова архітектура європейської безпеки. Вона має визначити принципи взаємодії держав після завершення війни, механізми запобігання новим збройним конфліктам та роль міжнародних безпекових інституцій. Для України це питання безпосередньо пов’язане з тим, наскільки ефективними будуть майбутні гарантії та чи зможуть вони унеможливити повторення російського вторгнення.
Водночас позиція Москви щодо послідовності переговорів відрізняється від української. Російська сторона раніше виступала проти запровадження перемир’я як першого етапу врегулювання. Натомість Кремль наполягав на попередньому узгодженні параметрів майбутньої мирної угоди, зокрема положень про гарантії безпеки для України та Росії, а також нової системи безпеки в Європі.
Таким чином, сторони мають принципові розбіжності щодо самого механізму переходу від бойових дій до політичного врегулювання. Київ розглядає припинення вогню як необхідну передумову подальших переговорів, тоді як Москва прагне спочатку домовитися про основні параметри майбутнього врегулювання. Ця різниця у підходах може ускладнити досягнення спільного рішення навіть за наявності прогресу в обговоренні окремих питань.
Для України важливим залишається питання контролю за дотриманням можливого перемир’я. Саме по собі оголошення припинення вогню не гарантує припинення атак, якщо не буде визначено порядок моніторингу, відповідальність за порушення та механізми оперативного реагування. Тому майбутні домовленості мають передбачати не лише політичні зобов’язання, а й практичні інструменти їх виконання.
Післявоєнні гарантії безпеки також потребуватимуть конкретного наповнення. Серед можливих складових такого механізму — довгострокова військова допомога, постачання озброєння, розвиток українського оборонного виробництва, обмін розвідувальною інформацією та зобов’язання партнерів реагувати на нову агресію. Водночас остаточний формат гарантій залежатиме від домовленостей між Києвом та державами, які готові брати на себе відповідні зобов’язання.
Питання відновлення економіки та інфраструктури також не можна відокремити від безпекового врегулювання. Для залучення приватного капіталу Україні потрібні передбачувані умови, захист інвестицій та гарантії стабільності. Від цього залежатимуть темпи повернення підприємств до роботи, створення робочих місць і відновлення регіонів, які найбільше постраждали від бойових дій.
Переговори в Абу-Дабі поки не означають досягнення домовленості про припинення війни. Ключовими питаннями залишаються порядок запровадження перемир’я, зміст майбутніх гарантій безпеки та механізми контролю за їх виконанням. Подальший розвиток переговорного процесу залежатиме від готовності сторін узгодити ці принципові розбіжності.
