Джаред Кушнер, зять президента США Дональда Трампа, запропонував європейським політикам використати Раду Росія — НАТО як модель для майбутніх переговорів про архітектуру безпеки в Європі. Ініціативу обговорювали під час нещодавніх переговорів у Брюсселі, повідомив колумніст The Washington Post Девід Ігнатіус із посиланням на джерело, обізнане з перебігом консультацій.
За інформацією співрозмовника журналіста, Кушнер запропонував розглянути формат Ради як основу майбутнього механізму взаємодії між Росією та західними країнами. Йдеться про створення майданчика, на якому сторони могли б обговорювати питання військової безпеки, запобігання конфліктам і правила співіснування в Європі після завершення нинішньої війни.
Європейські політики, з якими спілкувався Ігнатіус, підтвердили готовність до діалогу з Москвою. Однак вони наполягають, що переговори про нову систему європейської безпеки мають розпочатися лише після досягнення домовленості про припинення вогню між Росією та Україною. Така послідовність, на їхню думку, має стати передумовою для обговорення довгострокових домовленостей із Кремлем.
Позиція європейських представників відрізняється від підходу Москви. Росія наполягає, що спочатку необхідно погодити загальні параметри завершення війни, зокрема гарантії безпеки для самої РФ з боку Заходу, і лише після цього переходити до припинення бойових дій. Отже, сторони мають різні погляди не лише на зміст майбутніх домовленостей, а й на порядок їхнього укладення.
Пропозиція Кушнера повертає до обговорення формат, який існував до повномасштабного російського вторгнення. Раду Росія — НАТО створили у 2002 році для консультацій, співпраці та координації дій у питаннях безпеки. Вона мала забезпечувати регулярний контакт між Москвою та державами Альянсу, зокрема щодо протидії тероризму, контролю над озброєннями та військової взаємодії.
Останнє засідання Ради відбулося в січні 2022 року, за кілька тижнів до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Після цього відносини Москви з НАТО фактично перейшли в режим відкритого протистояння, а практична співпраця в межах попередніх механізмів була згорнута. Відновлення подібного формату потребувало б не лише політичної згоди, а й визначення умов, за яких сторони готові відновити регулярні контакти.
Ключовою невирішеною проблемою залишається питання гарантій безпеки. Москва прагне включити власні вимоги до загальної угоди про завершення війни, тоді як європейські столиці не готові обговорювати нову систему відносин із Росією до припинення вогню. Водночас сама ідея повернення до багатостороннього формату не дає відповіді на питання, якими будуть його учасники, повноваження та механізми виконання можливих домовленостей.
Рада Росія — НАТО була створена після Римської декларації 2002 року, яка передбачала взаємодію на основі принципу спільного ухвалення рішень у визначених сферах. Однак цей механізм не означав надання Москві права вето на рішення Альянсу. Тому використання його як моделі для майбутньої архітектури безпеки вимагатиме окремого узгодження принципів представництва, компетенції та гарантій для держав, які не входять до НАТО.
