10 вересня у Вінницькій громаді проводять в останню путь двох полеглих захисників — Володимира Регана та Олександра Олівка. Обидва чоловіки долучилися до Сил оборони у перші дні повномасштабного вторгнення Росії. Реган загинув у грудні 2024 року на Донеччині, а Олівко — 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання.
Володимир Реган народився 6 березня 1974 року в селі Стадниця. Після школи він здобув спеціальність механізатора у Гущинецькому вищому професійному училищі, пройшов строкову військову службу та повернувся до рідного села. Працював у місцевому сільгосппідприємстві, обробляв власну землю, а згодом став бульдозеристом у ТОВ «Поділля-залізобетон».
У перші дні повномасштабної війни Реган добровільно вирушив до війська. Він служив у 59 окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка, а в складі 9 окремого мотопіхотного батальйону виконував обов’язки водія-механіка бойової машини піхоти. За службу військового нагородили медаллю «За службу українському народу».
Бойові завдання Реган виконував на Донеччині. 50-річний військовослужбовець загинув 26 грудня 2024 року під час бойового зіткнення з російськими військами поблизу села Нововасилівка Покровського району.
Понад півтора року його доля залишалася невідомою. Мати військового Надія продовжувала сподіватися, що син живий, і брала участь у вінницьких акціях на підтримку полонених та зниклих безвісти. За свідченнями побратимів, через наступ російських військ евакуювати пораненого Регана не вдалося.
Прощання з Володимиром Реганом відбудеться у Стадниці. Церемонія розпочнеться о 10:00 на вулиці Шевченка, 10, після чого о 12:00 продовжиться у церкві святого Дмитра. Поховання заплановане на 13:00 на місцевому кладовищі.
Олександр Олівко народився 23 червня 1976 року в Херсоні. Згодом його родина переїхала до Вінниці, де він навчався у школі №27. Професію водія-автослюсаря здобув у Погребищі, після чого також пройшов строкову службу.
У цивільному житті Олівко був пастором вінницької церкви «Світле життя» та працював у торговельній сфері. Він розпочав кар’єру менеджером у компанії «Маріо», а пізніше відкрив власний магазин сантехніки «Благо». Разом із дружиною Іриною виховував чотирьох дітей — трьох доньок і сина.
Волонтерською допомогою війську Олівко займався ще з 2014 року. Після початку повномасштабного вторгнення він добровільно вступив до Сил оборони та брав участь в обороні Києва. Згодом став професійним снайпером у 1 штурмовому батальйоні 3 армійського корпусу, де отримав позивний «Капелан».
Олівко займався відбором і підготовкою снайперів для свого підрозділу та 60 окремої механізованої Інгулецької бригади. Його бойовий шлях охопив Київщину, Запорізький, Херсонський і Бахмутський напрямки. За роки служби він пройшов шлях від молодшого сержанта до молодшого лейтенанта.
50-річний Олександр Олівко загинув 5 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання. Серед його нагород — орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медаль «За сприяння обороні Києва» та відзнака «За мужність та відвагу».
Його 18-річний син нині також служить у Збройних силах України. За словами дружини Ірини, Олександр вважав військову службу продовженням свого служіння людям і добровільно залишився захищати країну, попри те, що як багатодітний батько мав підстави не брати участі в бойових діях.
Історії обох військових поєднує добровільний вступ до Сил оборони на початку повномасштабної війни, але їхній цивільний і бойовий шлях був різним. Реган до війни працював у сільському господарстві та на виробництві, тоді як Олівко поєднував підприємницьку діяльність, пасторське служіння та волонтерство.
