Документальний фільм «Імперіум» режисера Сергія Лозниці здобув нагороду за найкращий фільм на 70-му Лондонському кінофестивалі Британського інституту кіно (BFI), що відбувся у Великій Британії в жовтні 2026 року. Стрічку змонтовано повністю з архівних матеріалів, знятих італійськими документалістами в Радянському Союзі у 1970-х роках. Журі відзначило здатність фільму представити новий погляд на радянське суспільство та показати його соціальне й культурне розмаїття.
Основою «Імперіуму» стали кіноплівки, які Лозниця виявив в Архіві аудіовізуальних матеріалів робітничого та демократичного руху (AAMOD) у Римі. Зібрані італійськими документалістами кадри фіксують різні сторони життя СРСР у період, коли країна ще існувала як єдина держава. Режисер використав ці матеріали для побудови цілісного кінематографічного оповідання без традиційної зйомки нових сцен.
Фільм починається з військового параду на Красній площі в Москві, після чого глядачі бачать інші регіони Радянського Союзу, повсякденне життя людей, святкування та культурні традиції. Така побудова дає змогу зіставити офіційний образ держави з різноманітністю суспільства, яке існувало за межами головних політичних символів. Архівні кадри стають не лише свідченням епохи, а й матеріалом для переосмислення того, як радянську дійсність фіксували іноземні спостерігачі.
У заяві журі наголошується, що «Імперіум» пропонує широкий погляд на країну з надзвичайно різноманітним соціальним і культурним середовищем, значна частина якого рідко потрапляла на екран. Саме ця особливість стала одним із ключових аргументів на користь стрічки. Водночас нагорода засвідчує інтерес міжнародної кіноспільноти до документальних робіт, які досліджують історію через переосмислення вже наявних візуальних свідчень.
Лозниця працює з архівними матеріалами не вперше. У його фільмографії є документальні стрічки про радянську історію, державну пропаганду, політичне насильство та колективну пам’ять. Зокрема, у фільмі «Державний похорон» 2019 року режисер використав архівні кадри, присвячені похоронам Йосипа Сталіна. Робота з документальними свідченнями дає йому змогу досліджувати, як кіно відображає політичну систему та формує уявлення про минуле.
Перемога в Лондоні відбулася на тлі тривалої дискусії щодо національної та культурної ідентичності режисера. Сергій Лозниця народився в білоруському місті Барановичі, здобув середню й вищу освіту в Києві, а згодом навчався у Всеросійському державному інституті кінематографії в Москві. Із 2001 року він живе в Німеччині. Лозниця має громадянство України та публічно називає себе українським кінорежисером.
У березні 2022 року Українська кіноакадемія виключила Лозницю зі свого складу. У заяві організації містилося звернення до міжнародної спільноти з проханням не представляти його як представника української культурної сфери. Режисер відповів відкритим листом, у якому заявив, що був і залишається українським кінорежисером. Ця суперечка стала частиною ширшої дискусії про ставлення до діячів культури, їхню національну самоідентифікацію та відповідальність митців під час російської війни проти України.
Серед найвідоміших робіт режисера — документальні фільми «Майдан» (2014), «Аустерліц» (2016), «Процес» (2018), «Державний похорон» (2019) і «Бабин Яр. Контекст» (2021). Його ігрова картина «Донбас» у 2018 році отримала приз за найкращу режисуру в програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю. Ці роботи об’єднує увага до історичної пам’яті, механізмів влади та того, як суспільства переживають політичні потрясіння.
Лондонська нагорода привертає увагу до «Імперіуму» як до нового етапу дослідження радянського минулого засобами документального кіно. Подальший міжнародний прокат стрічки та її участь в інших фестивалях можуть розширити аудиторію фільму. Водночас питання про те, як архівні матеріали іноземного походження допомагають переосмислювати історію СРСР, залишається важливим для сучасного документального кінематографа.
