Протести проти зростання вартості життя 17 жовтня відбулися одночасно в кількох європейських країнах, зокрема у Франції, Італії, Бельгії та Португалії. У Франції масові демонстрації супроводжувалися підпалами, погромами й сутичками з поліцією, а в Італії зіткнення спалахнули в Мілані, Турині та Болоньї. Виступи об’єднали невдоволення високими цінами, зниженням купівельної спроможності, низькими зарплатами та проблемами державних послуг, однак відбувалися окремо й не мали єдиного загальноєвропейського організатора.
В тему: У Європі спалахнули протести молоді через освітні реформи
Найсерйозніші заворушення в Італії сталися в Мілані. Під час демонстрації проти високої вартості життя та воєн частина учасників почала кидати в правоохоронців каміння й інші предмети, громити магазини та підпалювати предмети на вулицях. Поліція застосувала сльозогінний газ і водомети. Через зіткнення центральна площа біля Міланського собору спорожніла, а магазини в районі галереї Віктора Еммануїла II закривалися. За повідомленнями італійських ЗМІ, близько 50 демонстрантів затримали, серед них були неповнолітні. Агентство ANSA повідомило про щонайменше 20 постраждалих учасників протестів і чотирьох поліцейських.
Зіткнення відбулися також у Турині та Болоньї, де правоохоронці затримали ще 19 осіб. Протестувальники висловлювали невдоволення подорожчанням пального, високими цінами на товари й послуги, низькими зарплатами та податковим тиском. Таким чином, економічні вимоги вийшли на перший план поряд із невдоволенням іншими політичними та соціальними проблемами.
Прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні засудила насильство. «Протестувати — це право. Влаштовувати погроми в наших містах — ні», — заявила вона. Мер Мілана Джузеппе Сала також визнав обґрунтованість причин невдоволення, але наголосив, що напади на правоохоронців і значні пошкодження міської інфраструктури не можуть бути виправдані. Влада має визначити відповідальність затриманих за конкретні епізоди насильства.
У Франції демонстрації 17 жовтня набули загальнонаціонального масштабу. Протестувальники вимагали реагування на зростання цін, падіння купівельної спроможності та погіршення роботи державних служб. До виступів долучилися студенти, профспілкові активісти та прихильники руху «жовтих жилетів». За даними Міністерства внутрішніх справ Франції, у демонстраціях узяли участь близько 550 тисяч людей, тоді як організатори оцінювали кількість учасників у 800 тисяч.
У Парижі протестувальники підпалювали автомобілі, споруджували барикади, громили та грабували магазини. Поліція застосовувала сльозогінний газ і водомети. У Марселі, Ліоні та інших містах також відбувалися напади на громадські й адміністративні об’єкти. За даними, які прем’єр-міністр Франції Себастьєн Лекорню оприлюднив уночі, протягом дня затримали близько 1200 осіб, а понад 150 поліцейських і жандармів дістали поранення.
Президент Франції Еммануель Макрон засудив погроми та пообіцяв покарати винних. «Ті, хто громив, нападав на префектури й магазини, грабував навіть наші мерії, будуть притягнуті до відповідальності та покарані», — заявив він. Французька влада зіткнулася з подвійним завданням: забезпечити громадський порядок і водночас реагувати на соціально-економічне невдоволення, яке залучило сотні тисяч людей.
Протести не обмежилися Францією та Італією. У Брюсселі й Льєжі в Бельгії поліція застосовувала сльозогінний газ і водомети під час сутичок із демонстрантами. У Лісабоні в Португалії десятки тисяч людей, за повідомленнями міжнародних ЗМІ, вийшли на вулиці через вартість життя, низькі зарплати та труднощі з доступом до житла. Вимоги в різних країнах відрізнялися, але спільною темою залишався тиск на сімейні бюджети та невдоволення тим, як уряди реагують на повсякденні економічні проблеми.
Одночасність виступів посилила увагу до загальноєвропейського виміру соціального невдоволення. Водночас наразі немає підстав стверджувати, що демонстрації в різних державах є частинами єдиного організованого руху. Вони мають власні національні причини, політичний контекст і організаторів. Однак подорожчання житла, енергоносіїв та інших витрат, а також питання доходів і доступності державних послуг формують схожі претензії до влади в різних країнах Європи.
Французький рух «жовтих жилетів» виник у 2018 році на тлі невдоволення податками на пальне, а згодом охопив ширше коло питань соціальної нерівності та вартості життя. Його повернення до вуличних протестів свідчить про тривалість цих проблем у французькому суспільстві. В Італії нинішні демонстрації також порушують питання купівельної спроможності, оподаткування та рівня оплати праці.
Подальший розвиток ситуації залежатиме від масштабів нових акцій, дій правоохоронців і рішень урядів щодо соціально-економічних вимог. Для європейських держав важливим залишається розмежування права на мирні зібрання та кримінальних дій під час заворушень. Водночас самі затримання й посилення поліцейських заходів не усувають причин невдоволення, через які громадяни виходять на вулиці.
