Італійський кінорежисер і сценарист Тінто Брасс помер у віці 93 років. Постановник, який здобув міжнародну популярність завдяки еротичним фільмам, зокрема стрічкам «Калігула» (1979) та «Міранда» (1985), завершив активну режисерську кар’єру у 2009 році. Похорон відбудеться в тісному сімейному колі.
Брасс належав до найвідоміших представників італійського еротичного кіно. Його роботи вирізнялися поєднанням відвертих сцен, сатири, провокаційних сюжетів і критичного погляду на суспільні умовності. Режисер не обмежувався жанровими рамками: у його фільмографії є психологічні драми, комедії та експериментальні кінороботи.
Міжнародне визнання постановнику принесла «Калігула», масштабна історична драма про римського імператора Гая Цезаря Калігулу. Фільм вийшов у 1979 році та став одним із найбільш скандальних кінопроєктів свого часу через відвертий сексуальний зміст, жорстокі сцени та зображення розпусти при імператорському дворі. Виробництво стрічки супроводжувалося конфліктами між режисером і продюсерами, а остаточний монтаж суттєво відрізнявся від задуму Брасса.
Після «Калігули» Брасс продовжив працювати з темою сексуальності, свободи та суспільних табу. Серед його помітних робіт — «Ключ» (1983), «Міранда» (1985), «Пристрасть» (1987), «Паприка» (1991), «Усі жінки роблять це» (1992) та «Фривольна Лола» (1998). У цих фільмах еротика була не лише способом привернути увагу глядачів, а й інструментом дослідження людських бажань, подружніх стосунків, ревнощів і подвійної моралі.
Майбутній режисер народився 26 березня 1933 року в Мілані під ім’ям Джованні Брасс. Він здобув юридичну освіту, однак професійну кар’єру вирішив пов’язати з кінематографом. Наприкінці 1950-х років переїхав до Парижа, де працював у Французькій синематеці — кіноархіві, який відіграв важливу роль у розвитку європейської кінокультури. Там він познайомився з представниками французької нової хвилі та долучився до середовища режисерів-експериментаторів. Згодом працював асистентом у кінематографістів Роберто Росселліні та Йоріса Івенса.
Дебютною повнометражною режисерською роботою Брасса стала стрічка «Хто працює — той загублений» (1963), представлена на Венеційському кінофестивалі. У перші десятиліття кар’єри він експериментував із монтажем, сюрреалізмом, політичною сатирою, детективними сюжетами та елементами попарту. Фільм «Крик» (1968) навіть потрапив під заборону італійської цензури, яка діяла до 1972 року. У 1971 році його картина «Канікули» отримала нагороду на Венеційському кінофестивалі.
Особливе місце у творчості режисера посів фільм «Калігула», створений наприкінці 1970-х років за участю Малкольма Макдавелла, Гелен Міррен, Пітера О’Тула та Джона Гілгуда. Через конфлікти навколо творчого задуму, сценарію та монтажу остаточна версія картини суттєво відрізнялася від початкової концепції постановника. Фільм вийшов на екрани у 1984 році та став одним із найвідоміших прикладів поєднання історичної драми з відвертою еротикою в масовому кінематографі.
Особисте життя Брасса також було пов’язане з кінематографом. Його першою дружиною була Карла Чіпріані, з якою він прожив майже пів століття. Після її смерті у 2006 році режисер зблизився з Катериною Варзі — юристкою, яка згодом стала його дружиною. Вони одружилися у 2017 році. У Брасса залишилися двоє дітей — Беатріче та Боніфаціо.
У квітні 2010 року режисер переніс крововилив у мозок, після якого зіткнувся із серйозними проблемами зі здоров’ям і відновленням пам’яті та рухових функцій. Його дружина в інтерв’ю розповідала, що допомагала йому відновлювати спогади за допомогою фотографій, музики та матеріалів із сімейного архіву. Після цього Брасс більше не повернувся до повноцінної режисерської роботи.
У вересні 2026 року творчість режисера знову опинилася в центрі уваги Венеційського кінофестивалю. На передвідкритті 83-го кінофоруму показали відреставровану в цифровому форматі 4K стрічку «З серцем у горлі» (1967), зняту в Лондоні за участю Жана-Луї Трентіньяна. Брасс також отримав премію П’єтро Б’янкі за внесок у кінематограф, однак через стан здоров’я не зміг особисто бути присутнім на церемонії.
