У Львові 23 жовтня 2026 року помер народний артист України Федір Стригун — актор, режисер і педагог, який понад 60 років працював у Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Митцеві було 86 років. Про його смерть повідомив син Назар Стригун, а згодом інформацію підтвердив голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький.
Стригун пішов із життя після важкої хвороби. Він був одним із представників покоління українських театральних діячів, які поєднували акторську роботу, режисуру та викладання. Для широкої аудиторії його ім’я пов’язане передусім із фільмом «Пропала грамота», а для театрального Львова — з багаторічною діяльністю на сцені театру Заньковецької.
Син актора Назар Стригун повідомив про втрату батька у соціальних мережах. Голова Львівської ОВА Максим Козицький також висловив співчуття рідним і колегам митця, назвавши його людиною, яка залишила значний слід в українському театральному мистецтві. Інформацію про дату та місце прощання з актором на момент повідомлень про його смерть ще не оприлюднили.
Федір Стригун народився 1 листопада 1939 року в селі Томашівка на Черкащині. У 1961 році закінчив акторський факультет Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого. Після навчання працював у Запорізькому театрі, а 1965 року приєднався до трупи Львівського українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Саме з цим колективом надалі була пов’язана основна частина його професійного життя.
У кіно Стригун зіграв у стрічках «Пропала грамота», «Запорожець за Дунаєм», «Камінна душа», «Анничка», «Дударики» та «Вавілон ХХ». Особливе місце в його фільмографії посідає «Пропала грамота» — кінокартина за мотивами однойменного твору Миколи Гоголя, яка стала помітним явищем українського кінематографа. Стригун зіграв козака Андрія, а його партнером у фільмі був Іван Миколайчук. Стрічка зберегла популярність і через десятиліття після виходу на екрани.
Проте найбільшу частину творчої спадщини актора становлять театральні роботи. За роки кар’єри він зіграв понад 100 ролей і здійснив десятки режисерських постановок. Серед вистав, над якими працював Стригун, — «Гайдамаки», «Маруся Чурай», «Хазяїн», «Гамлет», «Ромео і Джульєтта» та «Мазепа». У цих постановках поєднувалися українська драматургічна традиція та звернення до світової класики.
У 1987 році Стригун став художнім керівником і головним режисером театру імені Марії Заньковецької. На цій посаді він працював протягом багатьох років, впливаючи на репертуарну політику та розвиток колективу. Його діяльність охоплювала не лише постановки, а й роботу з акторами, формування творчих принципів театру та збереження традицій української сцени.
Окремим напрямом його роботи стало повернення до театрального репертуару творів композитора Ярослава Барнича. Завдяки Стригуну на сцені знову зазвучали оперети «Гуцулка Ксеня» та «Шаріка», які посіли помітне місце в історії українського музичного театру. Режисер також працював із драматургією Івана Карпенка-Карого, Лесі Українки та інших українських авторів.
Стригун займався педагогічною діяльністю у Львівській консерваторії та Львівському національному університеті імені Івана Франка. Він передавав професійний досвід молодим акторам і режисерам, поєднуючи навчання з практичною роботою на сцені. Його багаторічна діяльність вплинула на кілька поколінь театральних митців.
У 1978 році Федір Стригун став лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка за роботу над виставою «Тил» у театрі імені Марії Заньковецької. У 1979 році йому присвоїли звання народного артиста України. У 2001 році він став академіком Національної академії мистецтв України. Ці відзнаки засвідчили визнання його внеску як у сценічне мистецтво, так і в розвиток української культури.
Смерть Стригуна стала втратою для театральної спільноти, з якою він був пов’язаний більшу частину життя. Його творча спадщина охоплює кіно, драматичні постановки, роботу з класичним репертуаром і підготовку молодих фахівців. Подальші повідомлення родини та театру мають уточнити обставини прощання з митцем.
