Рясні зимові дощі більше не гарантують Європі достатніх запасів води влітку: у 2026 році після вологого холодного сезону суха весна, велика кількість сонячних днів і підвищення температури призвели до швидкої втрати вологи з ґрунту та водойм. Вчені пов’язують такий сценарій зі зміною водного балансу та посиленням процесу евапотранспірації, через який вода активніше повертається в атмосферу.
Ключовим фактором стає не лише кількість опадів, а й температура повітря після їх випадання. За прохолодних умов волога довше утримується в ґрунті, сніговому покриві, річках і водосховищах. Під час тривалого тепла цей резерв може швидко скоротитися ще до початку літа, особливо якщо опади не компенсують втрати.
Евапотранспірація об’єднує два процеси: випаровування води з поверхні землі та водойм і транспірацію — виділення вологи рослинами через листя. Обидва процеси посилюються зі зростанням температури. Це означає, що однаковий обсяг опадів у різні роки може по-різному впливати на доступні запаси води.
Ситуація 2026 року показала, що накопичена взимку волога може зникнути за кілька місяців. Суха весна та високі температури збіглися з періодом активного росту рослин, коли потреба у воді різко збільшується. Рослинність починає інтенсивніше забирати її з ґрунту і повертати в атмосферу, а сонячна погода одночасно прискорює випаровування з відкритих водойм.
Через це оцінка ризику посухи дедалі менше може ґрунтуватися лише на статистиці зимових опадів. Для прогнозування дефіциту води необхідно враховувати потенційні втрати вологи, температуру, сонячну активність, стан ґрунтів і потреби рослин. Навіть відносно волога зима не виключає різкого погіршення ситуації навесні та влітку.
Зміна цього підходу важлива для сільського господарства, енергетики та систем водопостачання. Зменшення запасів ґрунтової вологи може впливати на врожайність, а падіння рівня річок і водосховищ — обмежувати доступ до води та ускладнювати виробництво електроенергії на гідроелектростанціях.
Найбільший ризик виникає у випадках, коли кілька несприятливих факторів діють одночасно. Високі температури прискорюють випаровування, сухе повітря збільшує потребу рослин у волозі, а дефіцит весняних опадів не дозволяє поповнити запаси. У таких умовах водний баланс може перейти від надлишку після зими до дефіциту ще до початку найспекотнішого періоду.
Вчені все частіше розглядають потенційну евапотранспірацію як один із показників, що дозволяють раніше виявляти загрозу посухи. Цей підхід дає змогу оцінювати не тільки те, скільки води надійшло у вигляді дощу чи снігу, а й те, який обсяг може бути втрачений за конкретних погодних умов.
Для Європи це означає необхідність адаптації систем управління водними ресурсами до швидших змін погоди. Водосховища, зрошення та міське водопостачання можуть потребувати планування з урахуванням того, що зимове поповнення запасів більше не гарантує їх збереження до літа. Особливого значення набуває постійний моніторинг стану ґрунту та водойм.
Традиційна логіка, за якою дощова зима автоматично знижує ризик літньої посухи, поступово втрачає актуальність через потепління. Основним питанням для прогнозування стає не тільки обсяг накопиченої води, а й швидкість, з якою вона може залишити природні системи після завершення холодного сезону.
Європейський клімат уже демонстрував різкі коливання між надлишком опадів і дефіцитом вологи. Зростання температури робить такі переходи швидшими, оскільки атмосфера та рослинність здатні активніше залучати воду з ґрунтів і водойм. Це змінює підходи до прогнозування посух і посилює значення короткострокових погодних умов.
Подальші дослідження мають визначити, наскільки нові кліматичні тенденції вплинуть на регіональні водні баланси. Для різних частин Європи наслідки можуть відрізнятися, однак загальний принцип уже стає очевидним: оцінювати літні запаси води лише за кількістю зимових опадів недостатньо.
