Шість втрачених сторінок середньовічного рукопису виявили в архіві The Keep у Брайтоні та ідентифікували як частину книги «Дзеркало блаженного життя Ісуса Христа» Ніколаса Лава, основна частина якої зберігається в бібліотеці Бейнеке Єльського університету. Дослідження провели Кеті Волтер з Університету Сассекса та Джеймс Вейд із Кембриджського університету. Вони також встановили підпис сера Джона Гейджа, придворного Генріха VIII, серед імен попередніх власників рукопису.
Дослідники зіставили сторінки з Брайтона з оцифрованою копією рукопису Takamiya MS 20 у Єлі. Збіг підтвердили за почерком переписувача, розмірами аркушів, текстом і маргінальними примітками. Фрагмент відповідає місцю в рукописі, де йдеться про чесноти споглядального життя, а далі починається розділ про воскресіння Лазаря. Саме цифрова копія єльського примірника дала змогу побачити пропуск і встановити, де мали розташовуватися знайдені сторінки.
Рукопис є англійським перекладом «Дзеркала блаженного життя Ісуса Христа», створеного Ніколасом Лавом на початку XV століття. Праця була поширеним релігійним текстом, однак після початку Англійської Реформації її католицький зміст став небезпечним. У книзі містилися положення про євхаристію та усну сповідь перед священником, які суперечили новому релігійному порядку. Раніше текст був схвалений архієпископом Кентерберійським Томасом Арунделом як засіб протидії єресі.
Джон Гейдж відігравав важливу роль у політиці Генріха VIII під час розпуску монастирів. Король доручав йому роботу, пов’язану з ліквідацією католицьких монастирських установ. Водночас підпис Гейджа на останньому аркуші єльського рукопису вказує на його володіння книгою. Перед його ім’ям у переліку власників згадуються дві жінки, пов’язані з релігійним середовищем, що може свідчити про попереднє перебування книги в монастирській спільноті.
Точний шлях рукопису до Гейджа залишається невідомим. За однією з версій, він міг забрати книгу з монастирської бібліотеки під час розпуску установ. Інший сценарій передбачає, що рукопис спочатку врятувала інша людина, після чого він перейшов до Гейджа через неформальну мережу власників. Джеймс Вейд наголосив, що головним свідченням є саме збереження книги в той період, коли подібні католицькі тексти мали знищувати.
Після потрапляння до родини Гейджів рукопис залишався в Сассексі до XX століття. Шість сторінок відокремилися від основного тому ще до його переплетення в XIX столітті, але залишилися серед родинних архівних матеріалів. У 1929 році документи родини передали до Сассекського археологічного товариства. Пізніше коробка з фрагментом опинилася у Східносассекському архіві, а з 2013 року зберігається в The Keep у Брайтоні.
Основний том у 1976 році придбав японський дослідник і колекціонер середньовічних рукописів Тосіюкі Такамія на аукціоні Christie’s, де продавали майно нащадка Гейджа — віконта Гейджа з Фірла. У 2017 році колекція Такамії, включно з неповним примірником «Дзеркала», надійшла до бібліотеки Бейнеке Єльського університету. Саме там рукопис отримав позначення Takamiya MS 20.
Відкриття Волтер і Вейда дозволяє поєднати частини книги, які майже століття перебували в різних архівах. Воно також дає змогу точніше простежити долю католицьких рукописів у період Реформації, коли частину книг знищували, а інші вилучали з монастирів і передавали приватним власникам. Дослідники планують використати встановлені зв’язки для пошуку інших документальних свідчень про діяльність Гейджа та рух рукописів у XVI столітті.
Колекція Такамії в Бейнеке налічує 143 кодекси, сувої та фрагменти латинською і середньоанглійською мовами. Серед них є твори Джеффрі Чосера, Беди Високоповажного та кілька інших примірників праці Ніколаса Лава. Єльська бібліотека оцифрувала Takamiya MS 20, що стало одним із ключових інструментів для нинішньої ідентифікації фрагмента.
