ТОП:
Отец Дмитрий Полевой: Еще классики, например Франко, писали, как люди пропивали все - детей, имения...

По данным Государственной статистики, за прошлый год в Украине умерло более 580 000 человек. Из них почти 250 000 забрала алкогольная кардимиопатия. Священник УГКЦ и психотерапевт Дмитрий Полевой считает, что большую часть этих людей можно было спасти, если бы они вовремя обратились за помощью и лечились от алкогольной зависимости. Собственно, основное своё призвание отец Дмитрий Полевой видит в работе с лицами, которые зависимы от алкоголя, наркотиков или азартных игр.

(По просьбе автора публикуем интервью на языке оригинала)

— Ви почали працювати з особами, які залежні від алкоголю, наркотиків та ігор, тому що ви — священик?

— Ні. Навчаючись у семінарії, я здобував психологічну освіту. Спочатку в Україні, потім — в Австрії, потім — знову в Україні. І це є моя основна діяльність. Коли я обирав собі спеціалізацію в психології, я обрав напрям допомоги залежним людям. Це є проблема номер один в Україні.

— А важко було одночасно навчатися і у семінарії, і у звичайному навчальному закладі?

— Важко. Але багато дисциплін взаємно накладалися. Наприклад, у семінарії перші два роки вивчають філософію, історію філософії, антропологію, логіку, космологію. Багато предметів, які, на перший погляд, ніякого зв’язку з релігійністю не мають. Два роки такої базової, глибокої філософської освіти, де ми говоримо більше про Сократа, Платона та Аристотеля, про певні закони логіки, ніж про релігійні речі. І тільки коли два роки вивчення філософії завершено, тоді ми переходимо до вивчення богословських дисциплін. Але я вчився паралельно в Прикарпатському національному університеті імені Стефаника. І це дозволило мені побачити світ з двох сторін.

— В який момент ви вирішили, що будете працювати саме із залежними особами?

— Коли я був ще школярем. Я бачив цю проблему скрізь: на вулиці, у сусідів, в близьких родичів. Я мріяв якось допомогти цим людям. Я бачив страждання дітей, бачив, як їм неприємно, коли в родині хтось п’є. І хотілося якось цьому зарадити. А коли мені потрапив до рук такий інструмент, як психологія, то я почав його використовувати.

— А чому ви не пішли в щось простіше, наприклад, допомагати самотнім жінкам влаштовувати своє життя?

— Я це теж роблю. Не має значення, з якою проблемою звертається до мене людина. Я їй намагаюся допомогти.

— Але ж залежні — це найскладніші випадки.

— Найскладніше — це працювати зі співзалежними, тобто родичами та близькими залежних. Ці люди дуже травмовані, зранені. Вони є і жертвою, і катом. Вони можуть провокувати залежних до вживання, навіть не усвідомлюючи цього. Ці люди живуть у постійному страху. Тому що залежний як живе? Випив, і йому добре. А жінка чекає чоловіка ввечері додому і думає: прийде тверезий чи п’яний? Вона завжди в підвішеному стані. Навіть коли чоловік тривалий час не п’є, то дружина все одно увесь час у стресі. Її мучать постійні докори сумління: а може, то він через мене такий? А потім навпаки: це він мені життя зіпсував. І так увесь час.

— Ви навчалися в Україні та Австрії. Підходи до навчання відрізняються?

— Дуже відрізняються. Наприклад, практичністю. За кордоном всі предмети заточені під практичне використання. Немає некорисної та нецікавої теорії.

Там тобі дають літературу, і ти сам можеш почитати і біографію Фройда, і Юнга. А в нас це основне. Там, наприклад, такий предмет, як ораторське мистецтво, вивчався на практиці. В групі вісім осіб, і протягом кількох пар кожен мав можливість виступити. Не було лекцій, де ми сиділи і щось записували за лектором. Під час предмета «драма» (театральне мистецтво) ми вчилися на сцені.

— Навіщо? Ви потім це використовуєте у своїй роботі?

— Для загального розвитку. Я не граю вистави на роботі. Але це дозволяє поводитися розкутіше. Хоча тоді я заразився театром і дотепер плекаю мрію задіяти себе у виставах. Є думка створити театр з моїх колишніх пацієнтів. Вони змогли б свій біль та переживання виливати на сцені.

Такий собі психологічний театр. Можна взяти за основу твір Олександра Дюма «В’язень замку Іф». Там граф Монте-Крісто, Едмон Дантес, був ув’язнений молодим, і все його становлення як чоловіка відбулося в ув’язненні. Так само можна порівняти це з алкогольною залежністю. Середній вік пияка — двадцять років. І якщо він не зміниться, якщо у нього не буде такого наставника, як абат Фарія був у Монте-Крісто, то він не стане людиною. От використовуючи такі класичні твори, можна допомогти залежній людині позбутися залежності.

— Раніше залежних лікували примусово. Воно давало результати?

— Були лікувально-трудові заклади. Тепер їх нема. Вони і не були ефективними. Там не звертали увагу на всі аспекти особистості. Вони були байдужими до людини. А без доброго слова, без співчуття нічого не буде. Нині є наркологічні відділення у медичних закладах. Туди привозять людей на детоксикацію. Там є також робота з психологом. Але вони не задовільняють потреби. І є приватні комерційні реабілітаційні центри, які не завжди серйозної якості.

— А ви як спілкуєтеся із залежними?

— На рівних. Нема такого, що я — наставник.

— А як ви можете їх зрозуміти, коли не були в їхній шкурі?

— Кожен з нас так чи інакше був чи є залежним від чогось. Необов’язково перепробувати все. Я їм так і кажу: «Я не розумію, що ви відчуваєте, тому що не був ніколи у вашій шкурі. Але я співчуваю вам. Я є поруч з вами. І я використовую свої знання, щоби вам допомогти». Мені здається, що я з роками вже злився зі способом мислення залежної людини і розумію, що з ними відбувається.

— Скільки пацієнтів у вас уже було?

— Я працюю вже 12 років. За цей час у мене пройшли реабілітацію 1200 осіб.

— Кожного разу приходять інші чи повертаються ті самі?

— Буває, повертаються, але дуже зрідка. Один зі ста. Є такі, що зірвалися і їм тяжко зупинитися. Вони пам’ятають, що їм ця реабілітація допомогла, і йдуть туди, де їм допомагали. Тоді ми допрацьовуємо ті речі, які недопрацювали. Згідно з тією методикою, яку ми їм дали, зірватися дуже важко. Тому що дається достатня кількість інструментів, духовних засобів, які тримають людину в тверезості. І якщо людина зірвалася, то це означає, що вона щось недопрацювала під час реабілітації.

— Ви відстежуєте подальшу долю своїх пацієнтів?

— Обов’язково. Наш курс реабілітації має три етапи: індивідуальна підготовка, 10 днів групової терапії за містом та довготривалий курс підтримки. У нас відбуваються регулярні зустрічі раз на місяць протягом тривалого часу.

— А бувало таке, що людина зривалася, незважаючи на всі спроби допомогти?

— Так. Після нашої реабілітації відсотків 65-70 залишаються в тверезості. Ще 10 відсотків таких, що зірвалися, але намагаються знову вилікуватися; ще 10 — також зірвалися, але шукають інші засоби, аби вилікуватися. І ще 10 відсотків таких, що розчарувалися в усьому.

— Яке у вас відчуття, коли ви розумієте, що не допомогли?

— Відчуття гіркоти, жалості та співчуття.

— А не думаєте, що це через те, що ви недопрацювали?

— Ні. Тому що ми даємо інструменти. Я не є цілителем, який несе в собі силу. Я тільки знайомлю людину з тими засобами, які можуть допомогти їй. А чи вона взяла, чи ні — то вже її справа.

— Ви лікуєте словом? Невже тільки словом можна вилікувати від залежності?

— Ми працюємо комплексно. Ми працюємо з чотирма складниками людської особистості: тіло, психіка, душа та соціум. У нас є домовленість з медичними закладами, що перед психологічною реабілітацією людина пройде процедуру детоксикації під наглядом лікаря. В середньому детоксикація триває п’ять днів. Людина в наркологічному диспансері отримує крапельниці. Пройти детоксикацію — це обов’язкова умова. Єдине, що ми полегшили людям шлях пошуку цих лікарів та клінік. Ми вже домовилися, ми скеровуємо. А лікарі знають, що ця особа стає на шлях зцілення від алкоголю, тож допомагають їй.

— Важко було домовитися з лікарями?

— На початках — так. Багато лікарів виявлялися неефективними. Ми зустрічалися зі спротивом та нерозумінням. Не всі розуміли, що основний аспект, це — психотерапія. Лікарі думали, що достатньо тільки прокрапати. Але це тільки початок. Це лише усуває первинний симптом. Зникає фізична ломка.

— Далі що відбувається?

— Після того починається психотерапевтичний аспект. Він дуже важливий. Тому що кинути пити легко. Важче знову не почати. Кожен пияк може не пити декілька днів. Але потім зривається. І тут є тілесне питання, тобто постабстинентний синдром. І є психологічні аспекти, коли людина не може адаптуватися до тверезого життя, не вміє, не знає, як. А інколи й не хоче розв´язувати проблеми без алкоголю. Багато людей вживають алкоголь тільки через те, що не вміють радіти життю, не вміють бачити красу та гармонію цього світу без алкоголю. І соціальний аспект не менш важливий.

Середовище, в якому перебуває людина, з ним також треба працювати. Потрібно знати, чи його середовище не призводить до зловживання, чи близькі та рідні людини є його соратниками в цій боротьбі. Дуже часто буває, що дружина чи батьки не розуміють його проблеми і цим шкодять.

— А чи можна просто словом вилікувати? От просто сказати: не пий! — і людина перестане пити назавжди?

— Можна. Був випадок, коли до мене на первинну зустріч прийшла одна жінка, що перебувала у стані дуже довгого життєвого пияцтва. Вона пила протягом 20 років. Була у мене тільки два рази. Їй вистачило. І у неї дотепер, вже протягом десяти років, все добре. Я контактую з нею, з її дочкою, перевіряю: все добре.

— Що ви їй сказали?

— Ми з нею проаналізували її життя, те, якою вона є і якою могла б бути. Проаналізували, що може статися, якщо вона не припинить пити.

Ці розмови на неї так вплинули, що вона змінилася. І це залежало не від мене. Це залежало від неї. Вона плакала, переживала. Її дочці на той час було 14 років, але вона мусила стати мамою для неї. Все це вплинуло на жінку. Я їй дав інструменти, якими можна триматися тверезості. Вона це розумно сприйняла і використала.

— Але ж в якийсь момент настає та фізична ломка.

— Це не найскладніше. Можливо, для наркомана це й важко. А для алкоголіка найважчі муки — це моральні муки, коли він починає витвережуватися. Коли у людини настає похмілля, то в неї, крім фізичної ломки, є ще психологічний тягар.

— У всіх?

— Майже у всіх. Це — докори сумління, відчуття покинутості, відчуття того, що я чужий у цьому світі. Це й жаль до себе, і відчай, що порушив обіцянку.

— Курс реабілітації триває довго?

— Курс психологічної реабілітації триває десять днів. Перед тим відбувається ще психологічна підготовка декілька тижнів. І потім — курс підтримки, зустріч випускників, як я його називаю. Під час реабілітації всі залежні живуть за містом, з ними працюють психотерапевти, там є волонтери, фаховий лікар, священик.

— Це платно?

— Так. Вони це оплачують. За харчування, проживання та допомогу спеціалістів. Це не є комерційний проект. Все — собівартість. Інколи ми акумулюємо церковні кошти та кошти благодійників. Але все одно людина має щось внести. Хай сплатить половину або десять відсотків. Але якусь лепту мусить внести, щоби відчути фінансові зобов’язання. Коли у нас проходять курс лікування люди, за яких заплатили родичі, то ми вимагаємо від них розписку: «Я, такий-то й такий-то, зобов’язуюся до певної дати повернути таку-то суму своїй мамі». Якщо людина отримує щось задарма, то вона це не оцінить. Вона мусить за це заплатити.

— Це теж психологічний момент?

— Саме так. У мене був на реабілітації ігроман. Близько півроку тому він дуже добре вийшов з реабілітаційного процесу. Все було добре. Аж одного дня він зривається. Причини прості: йому дуже легко все пішло — борги батьки повіддавали, дружина допомогла. І з нього як з гуся вода. Він програв тисячі доларів, а жодного фінансового тягаря особисто не відчув. Я вважаю це неправильним. Звичайно, родина має допомогти, але це має бути розумно. Крім того, він наступного місяця після реабілітації перестав виконувати обов’язки, які мав виконувати. А після реабілітації ми даємо їм інструменти, якими вони собі повинні допомагати. Наприклад, читати певні невеличкі молитви, відвідувати групи підтримки тощо.

— А як ви знаєте, молився він чи ні?

— Я запитую.

— А якщо він збреше?

— Він збреше собі.

— Багато є ігроманів?

— Тепер доволі багато.

— Психологічна реабілітація для ігроманів та алкогольнозалежних однакова?

— Є певна відмінність. Зараз ми розробляємо для них інакшу програму. Але механізм залежності той самий: людина хоче розв´язати свої проблеми в легкий спосіб. Людина може радіти життю після фізичних навантажень, доброї праці, приємної зустрічі. А може радіти життю після сто грамів горілки та азартної гри.

— Коли почала збільшуватися кількість ігроманів?

— Перший ігроман до нас прийшов наприкінці 2017 року. До того теж були, але то були «комбайнери» — поєднували залежність від гри та алкоголю, наприклад. А тут з’явився ігроман у чистому вигляді, який не мав проблем з алкоголем чи наркотиками. Він тільки грав.

— У чому це виражалося?

— Робив ставки в букмекерських конторах. Продавав усе з хати, брав кредити, крав гроші. Працював водієм громадського транспорту. Вдень їздив, возив людей. Вночі грав. Вів небезпечний для суспільства спосіб життя.

— Вони «підсідають» на особливі види ігор?

— Грають у букмекерських конторах, на видозмінених ігрових автоматах та на біржі. Було декілька людей, які працювали трейдерами на валютному ринку. Вони там нерозумно інвестували кошти, і для них серйозна справа, біржова торгівля, перетворилася на азартну гру. Є ще підлітки, які «підсідають» на комп’ютерні ігри.

— І їх можна вилікувати словами?

— Так. Проаналізувавши їхнє життя. Слово має величезну силу. За допомогою слова як інструменту ми аналізуємо реальність. Ми обговорюємо її, озвучуємо і бачимо. І коли я розмовляю з хлопчиком, який засиджується протягом цілої доби за монітором з якоюсь онлайн грою, то ми аналізуємо, чому він це робить, що його змушує це робити, що би він хотів отримати насправді. Втеча у віртуальний світ — це як алкоголізм чи наркоманія. Бо це також втеча в неіснуючий світ. А втеча, переважно, буває від чогось. Людині потрібно переосмислити реальність, почати її змінювати.

— Ваші пацієнти — дорослі люди?

— У мене була пацієнтка — дівчинка 14 років, яка мала вже глибоку форму алкогольної залежності. Дочка заробітчан. Батьки поїхали в Ірландію. Дівчинці дали банківську картку, доручили її бабці. У бабці стався серцевий напад, вона злягла. А дівчинка отримала кошти і волю. У неї з´явилися друзі, старші за неї. Вони її намовляли до вживання алкоголю. Вона мала кошти, пригощала цих друзів. В результаті потрапила до лікарні з панкреатитом.

— А дорослі? Вони вже сформовані особи. Ви їх переформатовуєте?

— Так. Я відкриваю те добре і гарне, що в них є. Відчищаю від поганого.

— Працюєте асенізатором людських душ?

— Саме так. Я це так і озвучую: я є асенізатор.

— Всі ваші пацієнти — віруючі та релігійні люди?

— Ні. У нас були люди інших віросповідань, у нас були агностики та атеїсти.

— Алкоголізм чи наркоманія — це пожиттєво?

— Так. Людина ніколи не зможе забути того почуття ейфорії, яке їй дають алкоголь чи наркотик. І це є хвороба, про яку потрібно завжди пам’ятати. Завжди. Це так, як багато інших хворіб. Наприклад, цукровий діабет чи щось подібне.

— Ви вважаєте це хворобою?

— Алкоголізм — це хронічна паралізуюча смертельна хвороба.

— Пацієнти як до вас ставляться — як до лікаря чи як до священика?

— І так, і так. Я стараюся поєднати це в собі. Хто більш побожний, то називає «отче». Хто більш світський, то — на ім’я. Мені те й те приємне. Я ставлюся до всіх як до людей.

— А є таке, коли ви допомогли людині й пишаєтеся цим?

— Пам´ятаю такий випадок. Чоловік був дуже хорошим стоматологом. Але через пияцтво втратив роботу, опустився на дно й жив на сміттєзвалищі. Його ім´я Назар. Він був молодим і дуже хорошим спеціалістом. Його рекомендували одне одному пацієнти, до нього приїжджали з усіх околиць. Але любив випити. І одного разу приймав пацієнта після пиятики. Тож добряче поранив його, роздер йому щоку. Пацієнт був впливовим і вирішив помститися. Назара вигнали з професії з «вовчим білетом». Він почав ще більше пити. З дружиною розлучився, залишив їй хату, машину.

Шукав іншу роботу. Але постійно пиячив. Зрештою, пропив усе, що мав. І опинився на сміттєзвалищі в Грибовичах. Там прожив майже рік. І одного разу, на Великдень, пішов на кладовище шукати їжу, яку родичі похованих могли залишити на могилах. А зустрів там священика, котрий порадив звернутися до нас. Він довго вагався. Прийшов аж через півроку. Я допоміг йому знайти давніх друзів з медуніверситету, й вони оплатили його реабілітацію. Потім ми його скерували в один з наших монастирів. Він там побув півроку, заробив деякі кошти, отримав тимчасову прописку, відновив документи, отримав закордонний паспорт. І поїхав в Італію. Там став нелегалом-заробітчанином. Згодом отримав право на проживання і влаштувався робітником на фабрику. Розумний та працьовитий, тож зміг обійняти посаду керівника відділу. З часом доробився до того, що зміг відкрити виробництво фурнітури в Україні. Нині він є добрим заможним чоловіком, має дружину, двох діток. Він пам’ятає, ким колись був, і допомагає іншим.

— Гарна історія.

— У мене також була пацієнтка, яку вважали втраченою для суспільства. Чоловік з нею розлучився, її позбавили материнських прав. Але вона «викарабкалася». Тепер працює дизайнером, у неї чудова родина. І таких історій, таких людей сотні.

— А є такі люди, яким ви допомогли, а вони хочуть це все забути? От ідуть вулицею і навіть не вітаються.

— І таке трапляється. Я їх розумію. Коли минає кілька років, людина хоче забути про те, ким вона була. А я для них є спогадом про минуле. Вони до мене прийшли, я їм допоміг. Це все. Був випадок, коли зустрів у місті колишнього пацієнта. Він був із гарною жінкою та дитиною. І він мене минає, ніби ніколи й не бачив. Це його право. Можливо, його дружина не знає, яким він був колись. І він не хоче, щоби вона це знала.

— А якби ви не були священиком, то займалися б цим?

— Обов’язково.

— Проблема алкоголізму в країні

постійна чи циклічна? Залежить від якихось подій?

— Така проблема, зокрема в Галичині, була вже сто років тому. Якщо почитати класиків, наприклад Франка, то він, зокрема, пише, як люди пропивали все — дітей, маєтки... Про це писав французький картограф Гійом Левассер де Боплан: «Таке враження, що в Галіції сонце встає для того, щоби показати дорогу до шинку». Про це також писав Андрей Шептицький у своїх Посланіях, зокрема у Посланії до гуцулів: «Аж страшно і лячно бачити картину, що в селах корчмів та шинків більше, ніж хрестів та капличок». Народ пив страшно. Але завдяки таким діячам, як Шептицький, Сембратович, завдяки товариствам «Відродження» та «Просвіта» відбулося протверезіння нації. І вже на початку 20 століття українці були однією з найтверезіших націй.

Тэги: общество, политика, культура

Комментарии

18.11.18 19:03

Главные новости за 17-18 ноября 2018 года

18.11.18 18:21

Националисты сорвали марш за права трансгендеров в центре Киева

18.11.18 18:06

В Житомире собрались безграмотные (типа православные) сторонники некоего «Томаса»

18.11.18 17:11

Умерла известная украинская оперная и эстрадная певица

18.11.18 16:34

Одним из подозреваемых в ограблении машины «Приватбанка» оказался матерый рецидивист

18.11.18 15:27

В Киеве неизвестный тяжело ранил посетителя паба. В Сети появилось видео (18+)

18.11.18 14:14

В киевском спальнике молодая мать повесилась в одной квартире с ребенком

18.11.18 14:10

Криворожские националисты-автокефальщики пытались выломать дверь резиденции митрополита УПЦ

18.11.18 13:01

Адвокаты Януковича подтвердили, что у него «тяжелая травма»

18.11.18 12:27

Смертница, попросив прощения у Аллаха, взорвала себя на одном из КПП в Чечне. Момент попал на видео

Националисты сорвали марш за права трансгендеров в центре Киева
Националисты сорвали марш за права трансгендеров в центре Киева
Националисты сорвали марш за права трансгендеров в центре Киева
Националисты сорвали марш за права трансгендеров в центре Киева
В Житомире собрались безграмотные (типа православные) сторонники некоего «Томаса»
В Житомире собрались безграмотные (типа православные) сторонники некоего «Томаса»
В Киеве неизвестный тяжело ранил посетителя паба. В Сети появилось видео (18+)
В Киеве неизвестный тяжело ранил посетителя паба. В Сети появилось видео (18+)
Смертница, попросив прощения у Аллаха, взорвала себя на одном из КПП в Чечне. Момент попал на видео
Смертница, попросив прощения у Аллаха, взорвала себя на одном из КПП в Чечне. Момент попал на видео
Францию охватили масштабные акции протеста. Не обошлось без жертв
Францию охватили масштабные акции протеста. Не обошлось без жертв
Активисты пикетировали особняк Авакова под Киевом
Активисты пикетировали особняк Авакова под Киевом
В Москве бушевал пожар на нефтеперерабатывающем заводе. Соцсети массово публикуют видео
В Москве бушевал пожар на нефтеперерабатывающем заводе. Соцсети массово публикуют видео
В израильской пустыне нашли очень необычное изображение, предположительно, Иисуса Христа
В израильской пустыне нашли очень необычное изображение, предположительно, Иисуса Христа
Петросян таки развелся с женой. Но имущество на полтора миллиарда рублей еще предстоит поделить
Петросян таки развелся с женой. Но имущество на полтора миллиарда рублей еще предстоит поделить
В Киеве пройдет необычная и немного шокирующая черно-белая выставка
В Киеве пройдет необычная и немного шокирующая черно-белая выставка
fraza.ua

Опрос

К чему приведет автокефализация украинского православия?